Видатні минулого Про священика Михайла Костюка

27
Вер
Про священика Михайла Костюка
(2 Голосів)
Написав Катерина Федорівна   

    

     Роки віддаляють нас від минувшини. Та пам'ять зберігає імена людей, які творили нашу історію, залишили після себе згадку про добрі справи, які є гідними для наслідування. Недавно минуло 120 років від дня народження священика Михайла Костюка, пароха церкви с.Саджавка в 1937-1941 роках.

Настоятель УАПЦ Покрови Пресвятої Богородиці, митрофорний протоієрей Мирослав Хімейчук відправив панахиду, разом з парафіянами віддавши данину пам’яті людині, що відійшла у вічність. Нелегкий життєвий шлях, пройдений о.Михайлом Костюком, заслуговує на шану сучасників та пам'ять нащадків за те, що був не тільки добрим пастирем, але й справжнім патріотом України.  

     Друкуємо матеріали, передані о.Мирославу онуком Михайла Костюка - Любомиром Костюком. Дякуємо пану Любомиру за те, що знає, пам’ятає історію своєї родини і сприяє написанню нових сторінок історії села Саджавка.

    

     Костюк Михайло Миколайович народився 16 липня 1895 року в с. Лісна Слобідка Коломийського повіту Станіславської області в селянській родині.

Початкову освіту здобув у рідному селі. В 1914 році закінчив з відзнакою Коломийську українську гімназію.

З початком Першої світової війни 1914 року в числі всіх випускників вступає добровольцем в УСС (Українські Січові стрільці). Вони проходять вишкіл в Закарпатті в околиці Мукачево. Потім 1915 рік, важкі бої з москалямив Карпатах. Бої на горі Маківці та інші місця біля Сколе: «Наші окопи переходять 4 рази з рук в руки за один день. Від ворожих куль наліво і направо падають стрільці». Молодий юнак складає обітницю Богові: «Якщо вийду живий із цього пекла, хочу і буду служити Богові ціле життя як священик…»

В Карпатах попадає в полон до російських солдатів. Його, полоненого, везуть в Київ на роботу. Коли 1917 року Симон Петлюра організовував збройні сили, здобув Київ і IV Універсалом УНР проголосив самостійність України,   Михайло знову в рядах Українських Січових стрільців. Також був присутній на церемонії вручення Симону Петлюрі Білого коня.

   В 1921 році вступає в Станіславську Духовну семінарію. В лютому місяці 1926 року одружується з Кордовською Софією, цього ж року висвячується на священика в м. Перемишлі (тепер Польща). Першу Службу Божу відправив у своєму рідному селі в квітні 1926 р.

   Того ж року виїхав до Югославії, був співробітником в Руськім Керестурі. Опісля - парохія Козарець в Боснії, до березня 1937 року. Цей період свого життя Михайло Костюк згадає словами: «Роки мого душпастерства в Югославії між нашими бідними переселенцями з Галичини - це найкращий час мого життя. Був учасником паломництва до Риму в 1929 р. Був на прийомі у Папи Пія ХI – звидів найбільшу в світі церкву св. Петра».

З 1937 року мав парохію в селі Саджавка Коломийського повіту. Тут в липні 1941р. (як і по всій Галичині) відбулося свято проголошення самостійної України, був активним учасником цієї події. Після більшовицького визволення за ці події потерпів.

   В 1948 році - вирок обласного суду: 25 років позбавлення волі. Відбув вісім років каторги в суворому кліматі Півночі, у Воркуті (поселення Абезь): «Я тут не був одинокий, було таких багато. Богу дякую, що я щасливо цю подію перебув і повернувся. А скільки таких, як я, залишились там навіки».

Після повернення працював в с. Серафинці Городенківського району. Тут біля десяти років виконував душпастирські обов`язки в старому гр.- католицькому обряді (не дивлячись на переслідування влади).

Потім - село Мишин Коломийського району. Тут похований відомий наш просвітитель, засновник народного дому в Коломиї - о. Кобринський.

Останні роки на пенсії проживав у Коломиї. До останніх днів життя свої обов`язки, як священик, виконував вдома: за що влада визнала його «неблагонадійним» і позбавила права на паспортну приписку.

Помер о.Михайло Костюк 30 липня 1989 року - на 94 році життя та на 63 році священства. Не дочекався до наших днів, до того, про що мріяв і за що боровся ціле своє життя. Він з останньої когорти Січових Стрільців на Коломийщині. Похований в своєму рідному селі з дружиною, з якою прожив 52 роки, виростив двох синів та дочекався двох онуків.

                                     

                                                                                                                                  
  

           

   

  

 


Прокоментуйте:

blog comments powered by Disqus
 

Використання матеріалів цього сайту можливе тільки з посиланням на джерело.
Використання матеріалів сайту для публікації у друкованих виданнях без письмової згоди засновників сайту забороняється.
Copyright © 2008-2010 Roman Gelembjuk & Yura Ivanochko

Вподобай щоб отримувати
цікаві новини першим!