Білоруське телебачення Тэлеканал Белсат відзняло сюжет про унікальний волонтерський медичний проект пересувної стоматологічної клініки "ТриЗуб дентал"
Зубний біль - один з найбільш розповсюджених і найгостріших болей людини. Лікування його в умовах збройного конфлікту для військових фельдшерів відходить на другий план. Втім знайшлись медики-волонтери, котрі обладнали за свій кошт пересувний стоматологічний кабінет для лікування військових по всій лінії фронту.

Микола Андрійчук один з тих небагатьох Людей, які здавалось би живуть скромно поряд із нами і роблять свою роботу. Ми з різних причин не завжди хочемо вникати в природу цих явищ але в присутності їх середовище харизматично трансформується, ніби наелектризовується, аби душі присутніх повернулись правильними полюсами до гармонійного сприйняття чогось більшого ніж навіть професіоналізм і результати тих справ, які вони нам пропонують. Для нього це не стільки обов'язок, як життєва потреба, і ймовірно місія таких людей набагато вища щоб ми могли її розуміти виходячи із сьогоднішнього стану речей, а тим більше об'єктивно оцінити. Такі люди ітуітивно-далекоглядні і духовно відповідальні.

     Роки віддаляють нас від минувшини. Та пам'ять зберігає імена людей, які творили нашу історію, залишили після себе згадку про добрі справи, які є гідними для наслідування. Недавно минуло 120 років від дня народження священика Михайла Костюка, пароха церкви с.Саджавка в 1937-1941 роках.

Настоятель УАПЦ Покрови Пресвятої Богородиці, митрофорний протоієрей Мирослав Хімейчук відправив панахиду, разом з парафіянами віддавши данину пам’яті людині, що відійшла у вічність. Нелегкий життєвий шлях, пройдений о.Михайлом Костюком, заслуговує на шану сучасників та пам'ять нащадків за те, що був не тільки добрим пастирем, але й справжнім патріотом України.  

     Друкуємо матеріали, передані о.Мирославу онуком Михайла Костюка - Любомиром Костюком. Дякуємо пану Любомиру за те, що знає, пам’ятає історію своєї родини і сприяє написанню нових сторінок історії села Саджавка.

     Костюк Михайло Миколайович народився 16 липня 1895 року в с. Лісна Слобідка Коломийського повіту Станіславської області в селянській родині.

Початкову освіту здобув у рідному селі. В 1914 році закінчив з відзнакою Коломийську українську гімназію.

З початком Першої світової війни 1914 року в числі всіх випускників вступає добровольцем в УСС (Українські Січові стрільці). Вони проходять вишкіл в Закарпатті в околиці Мукачево. Потім 1915 рік, важкі бої з москалямив Карпатах. Бої на горі Маківці та інші місця біля Сколе: «Наші окопи переходять 4 рази з рук в руки за один день. Від ворожих куль наліво і направо падають стрільці». Молодий юнак складає обітницю Богові: «Якщо вийду живий із цього пекла, хочу і буду служити Богові ціле життя як священик…»

В Карпатах попадає в полон до російських солдатів. Його, полоненого, везуть в Київ на роботу. Коли 1917 року Симон Петлюра організовував збройні сили, здобув Київ і IV Універсалом УНР проголосив самостійність України,   Михайло знову в рядах Українських Січових стрільців. Також був присутній на церемонії вручення Симону Петлюрі Білого коня.

21 січня. Радіє земля, посміхається сонечко, на душі свято. Відзначає свій ювілей Катерина Федорівна Гелемб`юк.

Ця чудова людина ассоціюється в мене із зразковою матір`ю та вчителькою. Так, Катерина Федорівна не навчала мене під час мого школярства та студенства. Але її мудрі та щирі поради, її підтримка завжди знаходять місце в моєму серці.

Щасти Вам, дорога Катерино Федорівно! Хай завжди оточують Вас близькі та рідні люди, хай Ваше слово назавжди поселяється в серцях та душах Ваших дітей, онуків, учнів (які теж є Вашими дітьми та онуками). Здоров`я Вам міцного та довгих років! І ще - миру всім нам!

Велике спасибі Вам за все! 

Із щирою повагою, Роман Котляр.