Забули свій пароль?
Забули своє Ім’я Користувача?

LifeINVEST

GELEMBJUK.COM

CertificatesWall


 
 

03
Бер
Священик Бобикевич
Написав Василь Герей   

На межі прикарпатського передгір’я на пограниччі Гуцульщини і Покуття розкинулось давнє село Саджавка, що сягає своєю історією у сиву давнину. На історичній палітрі краю має своє культурне та духовне надбання. Немалу роль в формуванні духовної свідомості краян зіграв священик Сидор Бобикевич та його родина. Він залишився прикладом вірного служіння Богові, Церкві та Україні.

Парох села Саджавка, з 1905 по 1932 рік, незважаючи на важкий період історії на зламі століть, залишився несхитним у своїй вірі до останніх днів.

Народився о. Сидор (Ізидор)Антонович Бобикевич в 1859 році. Походив з старовинного роду шведських аристократів, що після поразки Карла ХІІ, під Полтавою в 1709 році осіли в околицях Гвіздичева (Жидачівщина), де мали свої поселення і будували церкви і каплиці. «Як шляхта, мали привілей носити корону над назвищем, але цьо­го звичаю зреклися ще прадіди, що всі були священиками! Мовляв, не лицює паношитися, коли нарід, з котрим живемо, такий опу­щений та бідний»-описує дочка Клавдія.

Отець Сидор був сином Галицького декана о.Антона, пароха Викторова. Під впливом батька виховувався малий Ізидор, живий непосидючий ,цікавий до всього хлопчина. З дитинства йому прищеплено любов до освіти, музики і європейської культури.

В 1877 році майбутній священик закінчує гімназію в Бережанах, а духовну освіту здобуває у духовній семінарії Відня, яку закінчує в 1882 році. Знайомство з родиною Устияновичів, після повернення з Відня, вносить романтичні почуття у душу симпатичного високого і молодого священика. Весна зробила свою справу і тому 31 травня 1883 року в м. Сучава (тодішня Буковина, а сьогоднішня Румунія) Сидір Бобикевич одружується з Марією Устиянович.

 

 

Марія Устиянович народилася в1859 році на Львівщині, в сім’ї священика-відомого українського письменника та громадського діяча. В Устияновичів була велика сім’я-сім синів і три дочки. Будинок Миколи Устияновича, був розташований у центрі Сучави на вулиці Святого Івана під номером 385. На цій самій вулиці проживала родина Кобилянських і ці дві родини часто ходили в гості одні до одних. Кобилянські були прихожанами церкви Святого Воскресіння, яка стояла за будинком Устияновичів і настоятелем у якій був до 1885 року Микола Устиянович. На міському концерті з нагоди  ювілею М. Устияновича, старша сестра Ольги Кобилянської-Євгенія акомпанувала до окремих пісень, разом з Марією Устиянович грала у чотири руки.

Дружина Сидора Бобикевича росла і виховувалася у культурному і прогресивному оточенні, а дружбу з Кобилянською на роки збереже і родина Бобикевичів.

В 1883 році Сидор Бобикевич висвячений на священика, а з 1889 є парохом у Вижниці, у церковних характеристиках характеризується, як добрий пастор своєї пастви, добрий проповідник. В час єпископської візитації Буковинських парафій митрополитом Андреєм Шептицьким , що тривала з травня по червень 1900 року, о. Сидора Бобикевича за ревне виконання своїх душпастирських обов’язків та признання його заслуг, було призначено радником Єпископської Консисторії.

Обставини так складаються, що з Вижниці о. Бобикевич переїздить у Бишківці, а в наступні роки стає завідувачем парохії в Сучаві.

В помешканні Бобикевича в цей час гостинно перебувала Ольга Кобилянська, Леся Українка, брат його дружини - Корнило Устиянович.

Зупинюсь на постаті Корнила Устияновича - українського художника і письменника, бо вона має зв'язок з Саджавкою. Про свою творчу працю Корнило писав так: «Півсотні церков має мої ікони, п’ятнадцять - іконостаси, одинадцять - стінописи, у сімох залишив я, крім декоративних картин, вартісні твори мистецтва за час від 1862 р. до 1902 р. І тих 40 літ праці не принесло мені ані грошей, ані слави…» Серед робіт К.Устияновича є три портрети Марії Устиянович - дружини Бобикевичаю. Та найбільшою таємницею є картина «Масакра України», що була викрадена під час першої світової війни з Саджавки. Полотно зберігалося в будинку Бобикевичів у Саджавці, а в період війни було у нашій церкві Покрови Пресвятої Богородиці. В травні-червні 1915 року, в час коли через село проходила лінія фронту і долина річки Прут, біля церкви, стала ареною бойових дій між росіянами і австрійцями, російський офіцер побачивши картину у церкві вивіз її з собою. Подальша доля твору невідома, припускаю,що була вивезена у Росію. Залишився тільки опис даної картини зроблений племінником художника Володимиром Устияновичем, в статті, надрукованій у львівському журналі “Вістник” (1933 рік, т. III, стор. 652-657). Володимир Устиянович подав такий опис цієї картини: “На палі вбитому в землю, застромлена людина з раною в грудях, а кров плямить її одяг та кроплями спливає по палі, на обличчю передсмертні муки. Під палем з глибокою раною мертва вже жінка. А на її подолку вбита скривавлена дитина. Побіч убитий козак, рукою хватає землю, яку він обороняв та за неї загинув. А все освітлене луною пожару”. Коли саме Устиянович намалював цю картину, автор не дає пояснення.

22 вересня 1903року Єпископський Ординаріат в Станіславові розглядав кандидатури на посаду пароха в Саджавці, так як о.Іоан Глибовицький відмовився від цього призначення. Серед трьох кандидатів на цю посаду значились: о. Сидор Бобикевич- завідувач парохії в Сучаві; о. Іоан Глинський- парох з Озерян; о. Микола Смалько- парох з Брусторів. Розглянувши всі кандидатури Єпископський Ординаріат звернувся з проханням до Високої цісарсько-королівської президії намісництва, призначити парохом Саджавки о.Сидора Бобикевича, як найдостойнішого з кандидатів. На той час на чолі Саджавської парофії був її завідатель о.Олександр Базилевич.

грамота про призначення о.Бобикевича парохом у Саджавці23 жовтня 1905 року єпископ Станіславівський Григорій Хомишин підписав грамоту про призначення о.Сидора Бобикевича «бувшого завідателя парохії в Сучаві дійсним парохом в Саджавці, староства Надвірнянського». В 1905 році отець з сім’єю (дружина та донька) переїздить до Саджавки. День 23 жовтня, став днем відліку служіння о. Бобикевича та його родин громаді Саджавки, як у духовному та культурно-національному плані. Вплив родини Бобикевичів ширився далеко за межі Саджавки, вона стає одним із центрів об’єднання свідомих та прогресивних ідей того часу.

Ось як згадує його дочка Клавдія  про свого батька: «Я знала батька як веселу й товариську людину, що до неї ніяк не підходить далеке, глухе, всіми забуте село! А ще взимі, де всі дорого завіяні, та не було жодної нагод дістатися на широкий шлях. Правда, батько мов дуже велику бібліотеку з прастарими клясичними творами. Ще від діда й прадіда. Ріжні діла старинних філософів, істориків, ораторів.Церковні книги великої вартости й латинські фоліянти з 1479р., 1518 та інші».

«Батько, людина з найвищою освітою,академічними знаннями, заграничними університетами, побирає просто смішну платню…А батько був ревним священиком і вірний, щирий опікун свого народу» - згадує дочка Клавдія.

Сидор Бобикевич був високоосвідченою людиною і при тому музично, мав прекрасний тенор. На той час такою поважною родиною у Саджавці був і управитель  школи Іван Зубаль. Тож ці дві родини жили у великій приязні. Зубаль мав домашній хор на чотири голоси, що співав у церкві, його сини, як і син Бобикевича –Ізьо, навчалися в Коломийській гімназії. Ось, що пише Ярослав Зубаль у своїх «Спогадах гімназиста», що побачили світ у 1962 році в Торонто: «Я мріяв бути гімназистом і моя мрія скоро здійснилася. Вже не мусів я завидувати нашому сусідові Ізьові Бобикевичові, що по здавці до гімназії прийшов до нас у гості в уніформі з одним срібним паском. Як і мій старший брат Влодко, так і я у свій час поїхав до Коломиї здавати вступний іспит до гімназії».

На долю Бобикевича припадає і керівництво та проектування нового величного храму, який постав на місці згорілої церкви, що була збудована в 1758 році. Новий храм освятили в 1911році і це була одна з найкращих сакральних споруд в навколишньому краї.

Парох займається, як духовною так і культурно-просвітницькою роботою. Залучає членів товариства «Січ» до протиалкогольного товариства «Відродження». Відновив і очолив читальню «Просвіти» у селі, керував великим хором,  який добре відомий на Делятинщині. Його дружина Марія керує гуртком «Союзу українок» в Саджавці, читала жінкам і дівчатам лекції з домоводства, кулінарії, педагогіки, медицини, робила дописи до місцевої преси, писала вірші.

14 листопада 1909року в Ланчині відбулося просвітницько-економічне віче, у якому взяло участь біля 300 селян з Ланчина, Саджавки, Добротова, Красної. Віче відкрив парох Бобикевич. В 1912 році Бобикевич вибраний заступником голови повітової філії товариства «Просвіта» в Делятині.

Бобикевич перебув усі прикрощі воєнної завірюхи, знищення маєтку, арешт, поселення, та все це не вбило його веселої вдачі та вірності своїм ідеям.

З приходом польської окупаційної влади Сидор Бобикевич, як особа з проявами національного духу, був арештований поляками в липні 1919 року. Деякий час священик відсидів у відомій львівській тюрмі «Бригідки», а пізніше перебував у Сихові біля Львова на поселенні під наглядом. Про арешт Бобикевича згадано у другій частині «Крівавої книги» виданої у Відні в 1921 році.

В 1920 році активно продовжує свою душпастирську місію в Саджавці. Стійка проукраїнська позиція і співпраці з січовиками подружжя Бобикевичів сприяла тому, що в родині знаходили прихисток військові, громадські, культурні діячі. Звернуся до відомих спогадів Клавдії Бобикевич під назвою «У тіні героїв». «Під час війни відвідав нас знайомий і тоді вияснив,що може привести до нас Мирослава Січинського. Просто з в’язниці, щоб пересидів якийсь час у сільській глуші, поки вирушить у дальшу путь. Тому, що батько був загальновідомий своїм патріотизмом, характерництвом і тішився довір’ям цілої околиці. По трагедії нашої армії в Україні 1920року багато наших старійшин прийшли до батька й просили помочи. Босі, обідрані, голодні. Він помагав чим міг»-згадує Клавдія. В 1922-23роках в парохіальній резиденції переховувався організатор Зимових походів армії УНР, генерал-хорунжий, член УЦ Ради Юрій Тютюнник разом з сім’єю. Його молодшу доньку і охрестив у нашій церкві отець Бобикевич. Про перебування Тютюнника у Саджавці, зокрема в родині Бобикевичів відомо з яскравих спогаді Клавдії Бобикевич- «У тіні героїв».

Скрутні часи у Бобикевичів перебув син Івана Франка Петро, січовий письменник Юрій Шкрумеляк. Гостювала мати Мирослава Січинського, письменниця й громадсько-політичний діяч Олена Кисілевська, що видавала часопис «Жіноча доля» в Коломиї, в якому друкувалась і Марія Бобикевич. Тричі гостювала відома письменниця Ольга Кобилянська (1918р, 1926р, 1929р.)

Про національний порив пароха свідчить і такий спогад Марії Бобикевич з 1923 року: «Я від людей довідалась,що тато читав на самий Великдень євангелію по українськи! Люди… собі це дуже хвалять.Кажуть. що перший раз зрозуміли його як слід, і тим дуже раді ».Бобикевич виступав відкрито іпроти целібату серед духовенства, що викликало неприязнь у єпископа. «Яне ксьонз, я священик»-говорив Бобикевич парафіянам, які так називали священика в той час,а в обіході це слово зберіглося ще й сьогодні. Навіть цим поняттям, отець хотів відгородитися від полонізації.

Знову звернуся до спогадів Клавдії Бобикевич: «Батько ще не прийшов з церкви, де мав тиху Службу Божу.

Я пішла до нього. В густім снігу не чути було моїх кроків. Я тихесенько зайшла в нашу сільську церкву й застала батька, як лежав хрестом перед вівтарем. Його біле волосся сріблилося до сві­тла. Його голова була на першім ступні, що вели на престіл. Батько молився. Так потонув у свою молитву, що не чув мого приходу. А кругом ані одної людини, лише ми обоє. Я наче б читала в батько­вій душі. Це він молився за свій безталанний нарід, що йому нічим іншим не міг прислужитися, як лише ... молитвою. Молився до сво­го Бога, що його вірним, ревним і примірним слугою був уже сорок років».

В 1932 році закінчилось земне життя отця Сидора Бобикевича. Львівська газета «Діло» за 1 березня 1932року, скани якої нам люб’язно передав п. Михайло Сопилюк, сповістила про смерть о.Сидора Бобикевича: «о. Ізилор Бобикевич, совітннк Епископської Консисторії, парох села Саджавки, Надвірнянського повіту, помер у середу 24. II. в 73. році життя і 49. священства.

З Покійним зійшла в могилу людина чес­ного та чистого як хрусталь характеру, що був  кругом відомий своєю бадьорою оптимістич­ною, веселою вдачею, такою рідкою в наших часах.

Для всіх потребуючих скитальців мав усе відчинені двері. Сам письменник і музикант, брав радо участь у концертах, на яких виступав зі своїм улюбленим чельом у тріях. В останніх часах тяжка хороба зломила кремезну  стать та сильне здоровля. Замкнулися очі, що так любо і привітно на всіх дивилися, а добряче  серце що в своїм житті не знало ні гніву ні злоби ні ненависти — перестало вже битися. Нехай буде пером земля рідкій, праведній людині, що зійшла оце в могилу.

Для всіх потребуючих скитальців мав усе відчинені двері. Сам письменник і музик, брав радо участь у концертах, на яких виступав зі своїм улюбленим чельом у тріях. В останніх часах тяжка хороба зломила кремезну  стать та сильне здоровля. Замкнулися очі, що так любо і привітно на всіх дивилися, а добряче що в своїм житті не знало ні гніву ні злоби ні ненависти — перестало вже битися. Нехай буде пером земля рідкій, праведній людині. що зійшла оце в могилу. Для всіх потребуючих скитальців мав усе відчинені двері. Сам письменник і музик, брав радо участь у концертах, на яких виступав зі своїм улюбленим чельом у тріях. В останніх часах тяжка хороба зломила кремезну  стать та сильне здоровля. Замкнулися очі, що так любо і привітно на всіх дивилися, а добряче що в своїм житті не знало ні гніву ні злоби ні ненависти — перестало вже битися. Нехай буде пером земля рідкій, праведній людині, що зійшла оце в могилу».

Похований о.Сидор Бобикевич на старому цвинтарі у Саджавці, поруч і могила його дружини, що померла в 1942 році.


Прокоментуйте:

blog comments powered by Disqus
 

Використання матеріалів цього сайту можливе тільки з посиланням на джерело.
Використання матеріалів сайту для публікації у друкованих виданнях без письмової згоди засновників сайту забороняється.
Copyright © 2008-2010 Roman Gelembjuk & Yura Ivanochko

Вподобай щоб отримувати
цікаві новини першим!