В тебе такі чарівні очі!
Люблю, коли ти дивишся навіть через брудне скло
потяга, який знову везе мене далеко від твоєї безмежності.
Я навіть безсердечно й егоїстично люблю
твої чисті сльози.
Вони змивають з мого серця страх і біль.
і я так люблю поплакати разом з тобою.
Люблю твої сині очі.
Вони так дивно змінюють свою барву:
то лагідно блакитні, то промовисто сині, або навіть грізно сірі.
Іноді й мені хотілося б таких -
хочу мати більше спільного з тобою.
Але мої відьмацькі теж непогано -
контраст з твоїми дзеркально щирими.
Навіть коли ти сердишся,
коли мене лякаєш вночі своїм гуркотом,
коли блискавиці сиплють з твоїх очей, -
я все-одно тебе люблю.
Люблю твою білосніжність,
твою мрійливість і ніжність.
Люблю тебе фотографувати
і шкодую, що не вмію тримати пензля в руці.
Хоча, здається, заради тебе я навчусь і цього.
Я звикла посміхатись тобі щоранку
і бачу, що й бажаєш мені вдалого дня.
Мені не набридає твоя компанія,
і я щомиті відчуваю, коли змінюється твій настрій:
від посмішки до суму, злості, сварки ти переходиш
вітряно й поривисто.
І мушу зізнатись, ти таки любиш іноді
поскандалити і повередувати -
але я все-одно тебе не розлюблю.
Подобається лежати на зееній травичці
і милуватись тобою.
Ти часто змінюєшся, але не втрачаєш
своєї принадності.
Осінні дощі очищають твою душу
від зайвого смутку за тим, чого вже нема.
А жарке літо робить тебе добрим і щедрим,
ти просто танеш від жаги і ліні.
Знаю, ти не дуже любиш зиму -
ти надійно вкриваєш тіло й душу
і я запрошую тебе на чай і на розмову.
Невже не прийдеш?
Але ж народжений навесні, хіба не так?
Я відчуваю твою любов до весни -
бурхливу, нестямну.
Ми з тобою разом прокидаємось навесні.
Поглянь в мої стомлені очі!
Позич мені трохи своєї сліпучої енергії...
Ти моє натхнення, моє щастя,
моя віра й надія у цьому вири життя.
Це літо я хочу провести тільки з тобою,
моє ясно-оке, вічне моє небо!