Чи варто поступатися своїми принципами, відмовлятися від своїх захопленнь, заради іншої людини, нехай навіть коханої? чи є егоїзмом прагнення керувати твоїм життя чи надто нахабно в нього втручатися?

Я не претендую на те, що все тут написане є істиною в останній інстанції, але що ти маєш на увазі під розумінням „варто”? Гадаю що в даному випадку доцільно вияснити, що таке лінь і чи справді вона відіграє таку негативну роль у житті людини.
Почнем із того, що кожна здатна на логічне мислення людина перш ніж щось зробити повинна усвідомлювати суть тобто зміст ідеї того що вона збирається зробити, інакше вона цього ніколи не зробить тому, що це їй не прийде до голови.
Кожна робоча ідея обов’язковою складовою повинна мати мету свого створення тобто ціль для якої вона призначена. Логічно, що при реалізації будь якої ідеї той хто це робить може користуватись лише доступними ресурсами. Тому перш ніж братись до реалізації якоїсь ідеї крайно необхідно глянути на її кінцеву мету і тільки тоді робити висновок чи варто бо прийдеться використовувати необхідні для цього засоби.
Кожен підсвідомо володіє своєю системою цінностей, відповідно до якої відбувається підсвідоме глобальне планування всього життя із постійною корекцією по мірі внесення змін у ресурсну базу. І коли нам хтось чи щось намагається втюрити щоб ми робили саме так, а не інакше то ця система включає таку тему, як лінь з метою економії тих же ресурсів і ми починаємо придумувати море відмазок. Разом із тим існує ще й така тема, як шаблони поведінки, які по іншому називаються „звички”, які навіть у випадку усвідомлення їх негативності здатні вибивати систему планування із колії, а також вплив третіх сил, які не залежать від нас.
Наші уявлення про суть людських відносин і місце в ньому егоїзму дуже далекі від досконалості і не враховують багато нюансів.

а може, багато людей чинять так не через звичку чи лінь. вони бояться образити когось і натомість завдають шкоди собі...

То все працює в комплексі і не думаю, що варто розглядати страх окремо від ліні чи звичок. А шкоду завдають собі тому, що підсвідомо такий хід включається у планування для досягення якоїсь кінцевої мети. Друге питання, чи вдасться реалізувати цю мету, бо якщо вона дуже сильно розтягнута в часі, то відповідно збільшуються і ризики, оскільки наприклад навіть стан здоров'я у молодості дозволяє набагато більше планувати і виконувати ніж у зрілому віці, який уже вимагає більш критичної оцінки своїх "планів Наполеона".

"Наполеонівські" плани то не дуже погано. головне, мати мету і йти до неї. часто ми опускаємо руки і зупиняємося на півдорозі. а потім все життя жаліємо і звинувачуємо всі. і найбільше, звісно ж, підпадають під ті звинувачення близькі люди. бо хто ж визнає, що сам винен, сам здався?

"я тебе обожнюю...."
як часто чую ці слова у спілкуванні закоханих людей. абсурдно... чесно абсурдно, як на мої збочені погляди. ну як можна таке казати людині? як на мене, ці слова мають якийсь сакральний сенс, адже "обожнюю" - це прирівнюю до Бога. а чи не ьогохульство це трохи? але досить про цей аспект. є же життєвий, психологічний. кажучи такі слова, людина, а особливо жінка, чекає такого ж у відповідь. і обплутує тисячами маленьких ниточок - емоцій, почуттів, звичок, комфорту. адже так зручно мати свого маленького, кишенькового, бога...

але... i чому ці "але" вічно з"являються?.. а якщо ці ниточки порвуться... кому буде гірше? домашньому Богу, якому поклонялися і приносили в жертву все( свою любов, свої інтереси і погляди, своє життя - навіщо? а звикли так, свідомість в нас така)? ні, Він піде шукати нових поклонників. і ще не одна прив"яже його до себе. котрась, може, і назавжди. заколише, задурманить голову ладаном і фіміамами...

а що відчує Вона? буде звинувачувати його у безсердечності, у тому, що спаплюжив її почуття... хоча винна у всьому сама - навіщо возвеличила, піднесла до рівня бога? навіщо піднесла в жертву своє серце - адже добровільно це зробила, то чого ж жаліється?

все це печально, але чому ти вважаєш що тільки "Вона" буде страждати? Я так зрозумів що у "Нього" почуттів немає, і йому все було "до лампочки". Думаю кохання така сила, що може приносити найкраще задоволення, якого штучно створити неможливо і в свою чергу може заподіяти такого болю, що жити просто не хочеться, і всі надії зводяться нанівець.

Вона - через те, що таке явище частіше трапляється серед дівчат. хлопці, навіть якщо і обожнюють, то рідко про це говорять. і в цьому плані, певно, правильно роблять - так менша імовірність того, що плюнуть в душу...
справді сумно... але не завжди. інколи з таких "обожнювань" виростають нормальні стосунки. але інколи...