03
Чер
ЛЕГЕНДАРНИЙ СОТЕННИЙ УПА Друк
Написав V.G.   

/Спартан — Михайло Москалюк

Легендарний сотенний УПА-Спартан
Поема Ярослава Яроша

Частина перша

1.
Рідний край звільнити від навали
Не вдалося. Третій рік — ніяк...
Москалі на хлопців чатували...
Танки з-за горба — поганий знак...
Безлад, стрілянина. Крики, свисти.
Добре, що хоч осінь і пітьма.
Колом оточили емгебисти.
І, здається, — виходу нема...
Дух незламний не скорився бісу.
Місяць виплив з хмари, мов ґердан.
Проривався виярком до лісу
З бойовою сотнею Спартан...


2.
Ось і небезпека вже позаду.
Втомлені, задихані, пітні.
Шепіт вітру, шелест листопаду.
Звідки брати сили для борні?
Всі лежать, мовчать. Якби ж поспати
У намоклій, стоптаній траві...
В раз тридцятий чи тридцять дев'ятий
Вийшли із-під граду куль — живі.
Слава Богу — Господу Святому,
Що поміг не впасти назавжди...
Як страшенно хочеться додому.
Але — ні. Спартане, — в бій веди!..

3.
І команда: „Встати — і за мною.
Тихо йдемо, щоб — ані шелесь"...
Битва не скінчилася з війною.
У ярмі новому — люд увесь.
Лютували в дикості фашисти.
Щезла з гір коричнева чума.
Та прийшли червоні — комуністи:
Партія у них — біля керма.
Кара вам, прокляті окупанти,
Ваша пошесть, як отруйна гадь, —
І кремлівські сталінські куранти,
І гидотна гітлерівська рать...
Ми не маєм іншої потреби —
Визволити мусим ліс і лан.
Нас зібрав, здружив навколо себе
Москалюк Михайло — наш Спартан...

4.
Риґлі — з дуба, зі смереки — платва.
Рікам — хвилі. Камінь — берегам...
З уст в уста звучить залізна клятва:
Ні на грам — пощади ворогам!..
Хлопці — на підбір: міцні, кремезні.
Щирий жар в очах — перемогти...
І такі — не знидіють в безодні,
А сягнуть крутої висоти...
Саджавка, Іванівці, Товмачик.
Молодятин, Княждвір і Майдан..
. І повстанець, як опришок-братчик.
Кожному всміхається Спартан...

5.
Честю я і совістю клянуся
Перед всім народом українським —
Битися, боротися за повне
Визволення рідних всіх земель
Від загарбників і окупантів,
Щоб здобути вільну, самостійну Незалежну со-бор-ну Державу!
В збройній боротьбі не пошкодую Крові ані власного життя —
Доки не одержу перемогу
Над всіма лихими ворогами.
Буду мужнім воїном, хоробрим.
Чесним і сумлінним. Буду гідним
Побратимом у бою всім друзям.
А коли порушу я цю клятву, —
Хай спадуть на мене гнів, зневага
Всього українського народу...

6.
„Перейти належить нам немало —
Гір, доріг, потоків, полонин...
І не все, що впало, — те пропало.
Пам'ятай: в бою — ти не один...
Нам чужі — калоші, гроші, воші...
Мужні — не зрікаються ідей!"...
Партизани визволили Коршів,
А з тюрми — невинних жертв-людей.
А на черзі — Ланчин і Делятин.
Варто Прут-ріку перебрести.
В гарнізоні — куль, гранат набрати.
Позривати колії, мости...
Йдуть у бій, як стрільці січовії, —
У кривавий і смертельний тан...
І веде їх крізь дощі й завії —
До звитяги й перемоги-мрії
Друг відважний — командир Спартан...

7.
Знов скажені нелюди-пілати
Кинули обруч — більшовики:
З емгебе — дивізії, полки...
Як смертельну лаву подолати? — Бронепоїзд, танки, літаки...
„У лісах Слобідки — в нас рятунок.
Йдем один за одним — тільки в ряд.
А від москалів берем дарунок:
Міну чи гранату, чи снаряд"...
Кожному повстанському обозу
В битвах, знемагаючи від ран, —
Гамалії, Вихору, Морозу
Помагав із сотнею Спартан...

8.
Емгебисти — ранги славні мають.
Ну, а він — нічого, що селюк.
То ж хай москалі належно знають,
Як нещадно б'є їх —
Москалюк...
В горах командир все бачить, чує,
Мов на скелях сокіл-гострозір, —
І як долю весталка віщує,
І як сходить сонце з-поміж гір...
Прагнув для краян —
Спартан розвою,
В майбуття — бадьорої ходи.
Для московських зайд він був грозою — Символом нещастя та біди...

9.
Батька вороги арештували.
Били й катували — аж помер...
Й на дитину кинулись шакали...
Є лиш — автомат і револьвер...
Ще одна, та незагойна рана.
Гнів не закопати у ріллі.
В нього народилася Оксана —
І забрали доньку москалі..
Але є ще мама. В неї силу
Він черпає, ніби з джерела...
„Мамо! Я люблю Вас — рідну, милу...
Мати Божа Вас — нам зберегла"...
В Спартана від мами — добрі вісті —
З жінкою і другом він іде, —
В схроні на батьківському обійсті
Буде їм надійно, як ніде...

Частина друга

10.
Спить дружина, спить і ординарець...
Гетьмани були — Іван, Богдан...
Стигне віск — малої свічки бранець.
Світло й тінь вершать на стелі — танець.
І співає — шепче в ніч Спартан...
Дивися, Дніпро висихає,
пороги малими стають.
на Зозулі верби сідають —
біду Україні кують.
Літа молоді проминають
в жорстокій тяжкій боротьбі.
Для тебе живу, Україно,
щоб волю здобути тобі.
Та, вороже, — знай, що не буде
моя Україна — твоя.
Настане година розплати —
І зійде свободи зоря.
І знов зашумить поміж кручі
могутня Дніпрова вода.
І вільна моя Україна
знов буде ясна й молода...
Скаче вершник ніччю — по морозі.
Иний на деревах — біла снасть.
Гроші він сховає — в оборозі.
Решту — під проценти в банк віддасть.
Дні короткі, але ночі довші.
Від снігів — далеко до отав...
Зрадник — душу виміняв на гроші —
Підлий шваґер — Спартана продав...

12.
—  Гарнізон! В ружйо!..
—  Падйом! Трівоґа!..
—  Лижи! Маскхалати!..
—  Марш! Бєґом!..
—  Звєрь ізвєстєн. І єво — бєрлоґа!..
Зусібіч — в Іванівцях — облога!..
—  Сжать в кольцо — кругом — сарай і домі.
Москалі між пні, кущі та буки,
Межами, городами, падлюки,
По снігу повзли...
— Смєлєй, арли!..
І до хати вдерлися — мов круки.
І схопили маму попідруки —
Гурмом до сусідів повели....
 
13.
Єрофєєв, Саня, Вітя, Вася
Закричали в дно дощок важке:
—  Вихаді, Спартан! Ти поймані!.
—  Друг, здавайся!..
—  Не упрямся!..
—  Слишиш?! Ти — в мєшкє!..
Від жалю, від болю серце рветься,
Тугою наповнюється — вщерть...
У полон? Спартан, ні, не здається!
Не ганьба, хай краще буде — смерть!..

14.
Потім повели інакше — мову:
—  Будеш волю мати, лиш ходи
В співробітники...
— Й платню чудову...
—  Ми позамітаємо сліди...
Гладко говорили Вітя й Вася:
—  Нам повір, як у Письмо Святе...
І начальник Єрофєєв клявся,
Що життя влаштує золоте...
—  Зайди і мерзотницька кирзота!
Ваша це, пайдьошники, робота —
Скільки ви невинних до Сибіру
Вивезли — за правду і за віру! Тисячі!..
Ви втратили їм лік!..
Прощення не буде вам— вовік!..
З документів — чад, завіса димна.
Душно від вогню очам стає...
Ольгу-жінку й Лиса-побратима
Ворогам Спартан — не віддає!..

15.
Залунали постріли в криївці...
І за мить — все стихло... Грім гранат...
Емгебисти збіглися, як вівці...
Тре долоні злий московський кат...
„Как ґуторят, клопату пазбувся...
В центр сєводня рапорт напішу:
Мол, убіл достойнєйшево ґуся —
Ґлаваря... Навєшаю лапшу...
Мол, прікончіл едаково братца...
Я в горах карпатскіх — старожил.
Пусть дают наґраду — не скупятса,
Вєдь єйо давно я заслужил"...

16.
—  А ховати їх — ніз-зя!.. Ні-ко-му!..
—  Хай лежать — на розтерзання псам!..
—  Та приїхав дядя з райпарткому,
Що колись очолив комнезам...
—  Скільки ж зла Спартан оцей накоїв!
Але наша путь — лише вперед!..
Трьох цих прикопайте над рікою —
Хай їх кості — повінь забере...
Щоб ні духу й сліду не лишилось!..
Націоналізму — крах, кінець!..
В міх не заховаєш цвях і шило...
Ну їх — в баню! Здохли! Хай їм грець!..

17.
Навесні прийшла вода велика —
Клекотів потік — ревів і гув —
Змила рештки жінки й чоловіка,
Й Прокопа, що з ними разом був...

18.
З мавзолею Сталіна стягнули:
Культ особи — в яму — хай гниє!..
Запливали в Кремль нові акули:
Центр Землі — в Москві — як був, так є!..
„Спаяних" республік шрами й рани
Визволитись прагли із хули, —
І зривали з рук та з ніг кайдани,
І — жадану волю здобули...
Впала влада молотових, берій.
Партія вперед вже не вела.
„Рухнула" остання із імперій
Фальші і насильства, кривди й зла.
Безпросвітна бідність — це не рівність.
Над суспільством „Рух" запанував.
Воскресали правда, честь і гідність
В покликах людських свобод і прав.
На розвалах, кризах та руїнах
Встала, як Спартан того бажав,
Самостійна, вільна Україна —
Незалежна в світі між держав...

Епілог
Пролетіли осені і зими
У шипах тернового вінця.
І зійшлися давні побратими
Вшанувати пам'ять про Борця.
Сніг і вітер. День сумний, холодний
Тризуб розтинає срібну вись.
Синій, жовтий, чорний і червоний Кольори у прапорах злились.
Панахида. І почесна варта.
Сивий, молодий і юний люд.
І промовців тон — що буде завтра.
Тричі — лине воїнів салют.
Виграє тривожним блиском зброя
У сіянні стягів та герба.
І встає на повен зріст
Героя Легендарний сотенний УПА...

 


Прокоментуйте:

blog comments powered by Disqus