28
Гру
Що нам дав Євромайдан? Друк
Написав Мирослава Тимінська   

Вже понад місяць стоїть Євромайдан. Стоїть не лише в Києві, а й у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Миколаєві, Одесі і Донецьку. Зайве говорити, що назва вже чисто символічна, і не за Європу стоять ці люди. Більшість мітингувальників збурились після страшної ночі 30 листопада, коли «Беркут» по-звірячому розігнав мирних людей, які тримались за руки і співали гімн України. Після того, як очільники держави на словах стверджували, що їм нічого не відомо, тобто признавались, що не володіють ситуацією, а фактично показували байдужість і навіть зневагу до власного народу.Тоді люди вийшли на вулиці і майдани по всій країні. Не за Європу і європейські цінності, а через власні зневажені права, за власне майбутнє і майбутнє своїх дітей.

Євромайдан 2013 випадково співпав хронологічно з Помаранчевою революцією 2004-го, але він є якісно іншим. Якщо на Майдані 2004 зібрались прихильники Віктора Ющенка, котрі протестували проти фальсифікації виборів, то тепер ситуація зовсім інша. Євромайданівці вийшли не за когось, вони вийшли за себе. 2004 був небезпечний в плані штучного політичного поділу на «своїх» і «чужих», на Захід і Схід. Тепер такого нема: на майдані поруч стоять люди з Дніпропетровська, Львова, Вінниці, Києва, Сум, Криму. Вони говорять різними мовами, вони виростали на різних казках, але всі вони хочуть жити в своїй нормальній країні, де їхня думка буде щось важити. І щоб не казали інтернетівські тролі, які звинувачують галичан-«бандерівців» в зруйнуванні Хрещатика, але вночі з 10 на 11 грудня під час загрози штурму силовиками за годину приїхали 20 тисяч киян. Вони не з Галичини приїхали, це кияни, яким не байдуже.

Зараз на Майдані стоять молоді успішні люди. Це студенти, молоді підприємці, митці, лікарі, юристи і банкіри. Люди, які мріють про краще майбутнє. І смішно було чути істеричні застереження міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової, яка стверджувала, що Майдан загрожує киянам не те що епідемією грипу, а туберкульозом, холерою і ледь не чумою. Чомусь згадана пані не прокоментувала стан здоров’я побитих беркутівцями студентів. Було багато крику і гидкої критики: стверджували, що Майдан зібрав безхатьків, котрі стоять там за гроші, що зруйновано центр Києва, всюди сміття, і, найголовніше, нема ялинки. Людські життя і свобода неважливі, головне - ялинка. Хліба і видовищ!

Регіонали активно звезли на провладний Антимайдан бюджетників, котрим погрожували не виплатити зарплату і людей, які просто хотіли заробити. І ще окрема категорія – тітушки. Регіонали розповідали людям про жахіття, які панують в Євросоюзі. Люди, які ніколи в Європі не були, і ті б не повірили. Переконували, що Янукович ніколи не готувався підписувати угоду про співпрацю з ЄС. Окремим пунктом антиєвропейської агітації була тема гомосексуалізму. Чомусь регіонали бачили в цьому найбільшу біду, і їх активісти бояться європейських геїв як вогню. Мене це дивувало до тих пір, поки не знайшла інформацію про зґвалтування донецькими міліціонерами заарештованого чоловіка. І зрозуміла, чого ж вони так бояться. Бо то їх реальність. В Миколаєві про небезпеку європейського гомосексуалізму і педофілії розповідали навіть дітям. Чогось Чечетов і Царьов забули сказати своїм прибічникам, що в результаті підписаних в Росії договорів Україна не отримає дешевшого газу, що 10 тисяч шахтарів залишаться без роботи, що родючі українські землі( 5% території України) віддано китайцям, що в бюджеті 2014 не закладено фінансів на збільшення соцвиплат, що беркут може собі дозволити безкарно бити по нирках лежачих на землі журналістів. То все дрібниці. Головне – не допустити одностатевих шлюбів, бо то єдина наша біда.

Показовим є звільнення журналістів Першого національного каналу Ігора Меделяна і Сергія Лефтера через необ’єктивне висвітлення подій на Майдані. Що вже казати про канали, котрі належать регіоналам. Особливо курйозною була ситуація з провладними російськими каналами, котрі майже мільйон людей на Майдані назвали «парою сотень агресивних молодчиків». Так, ми такі. Відповідно навряд чи можна довіряти їх повідомленням про Майдан. Насправді ніяких гір сміття на Євромайдані нема: волонтери виносять сміття ( тобто безкоштовного виконують обов’язки комунальників), ідеально працює система охорони – на Майдан не пропускаю п’яних і підозрілих осіб. На кухні Майдану чистіше, ніж в деяких гламурних ресторанах. Працює медична допомога, консультації юристів, навіть університет Майдану. А щодо ялинки… Ну якось вже доведеться цього року бути без того феєричного конуса.

Євромайдан, на жаль, не обійшовся й без розчарувань. Відверто вразила заява намісника Києво-Печерської Лаври митрополита Павла, котрий схвалив дії силовиків під час штурму, і стверджував, що євромайданівцям платять. Не берусь тут навіть нічого коментували, від митрополита таких слів не чекав ніхто. Іншою особою, яка розкритикувала Майдан, був колишній тренер збірної України і теперішній тренер «Динамо» Олег Блохін, котрому протест завадив зводити дітей на новорічну ялинку. 11 грудня. Вболівальники підозрювали, що й у поразці від «Рапіда» Олег Володимирович міг би звинуватити протестувальників. Слава Богу, обійшлося, 3:1, але неприємний осад залишився. Все-таки колишній тренер збірної. Хоча, будемо відверті, це особиста думка і вибір кожного – в якій країні жити.

Але найбільшим розчаруванням Євромайдану стали три лідери опозиції – Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок. Все-таки три лідери - то забагато. Кожен хоче собі шматочок влади, і жоден не погодиться бути на других ролях. Складається враження, що Майдан, та й загалом Україна для них театр, на якому вони грають свій таємний сценарій. І хочуть використати майданівців як маріонеток. Але на Майдан вийшли розумні люди, яким не так легко запудрити мозок. Вони не кричатимуть «Юлі – волю», бо що їм доброго зробила Юля. Вона теж не може сидіти тихо в себе в лікарні. Певно, подужала, якщо так багато листів пише. То погрожує вбити Януковича, то закликає йти на Межигір’я. А поки відправляє на Майдан дочку з адвокатом, щоб про неї не забували. Чужими руками добре жар розгрібати. 

Ця трійця умудрилась звести нанівець всі досягнення Майдану. Вони не дотримали жодної з своїх обіцянок: Кабмін не розпустили ( бо не зуміли домовитись з комуністами, яким багато й не треба). Закликали людей не пропускати депутатів з Верховної Ради допоки позитивне рішення не буде прийняте ( покарання злочинного уряду, який дав наказ розігнати Майдан), а потім закликали народ пропустити нардепів. Переконали людей припинити пікет СІЗО, де сиділи ув’язнені і побиті активісти штурму Банкової, ствердивши, що людей там вже немає (хоча вони там були). Підривали мітингувальників на пікет Адміністрації президента, коли той був з візитом в Китаї.

Опозиційна трійка наробила найбільше шкоди Майдану і Україні, і найбільше розчарувала народ. Не прихвостень Путіна Медведчук, який хвалиться, що зупинив євроінтеграцію України. Не регіоналівський троль Царьов, що «бачив», як США передавали опозиції гроші в мішках і як студенти били Беркут. Не влада, яка виділяє щороку все більше мільйонів на СБУ і МВД для захисту себе коханих, а на медицину і науку копійки. І навіть не Янукович, який демонстративно поїхав в Китай після зради надій цілого народу. А саме вони, через свою шалену конкуренцію і гризню. Коли Луценко замовляє компромат на Кличко ( як на мене, хай спить з ким хоче, це не стосується політики), депутат Бриченко з «Батьківщини» пропонує закон, за яким Кличко не може стати президентом, а Тягнибок тим часом ініціює розбивання кувалдами Леніна. Леніну давно не місце в Україні, і щоб не стверджували про те, що це історія, але треба ж поважати себе. Ставити і шанувати пам’ятники кату власного народу - ганебно. Ви можете собі уявити в Парижі пам’ятник Гітлеру? Я не можу. Можливо, такий відвертий вандалізм зробив Євромайдані ведмежу послугу. Але не про це мова.

Боротьба за владу посварила й так не дуже дружну опозицію. В результаті – ніякого реального, законного, практичного плану. Тільки крики «Банду геть»! Ну добре, всі згодні, геть. А як? Ви думаєте, покричите під вікнами АП і Кабміну, і всі ці Льовочкіни-Азарови-Захарченко-Клюєви і решту дружно візьмуться за руки, а Янукович піде першим і скаже: «Прости нас, народе! Совість нас замучила, йдемо вже. Банда пішла геть». Захарченко навіть не вибачився за побиття, винним зробили мера Попова (якому дуже схотілося ялинки) і Сівковича, але регіонали вже наклепали їм амністію. 

Опозиція так собі це уявляла?! В такі лозунги можуть вірити такі наївні люди, що я навіть не знаю, чи є такі на майдані. Чи вони надіялись на американську демократію, яка поможе? Так вони несуть демократію лише туди, де нафта, а з нас що візьмеш. Чорнозем далеко возити. Могли б і до Ахметова піти. Янукович і йому вже набрид. 

Відповідальність треба було взяти на себе. Комусь одному вийти і повести народ. Але навіть якщо б він знайшовся, його б загризли. Наша опозиція майстерно сує палки в колеса своїм же. Бо то така в нас певно ментальна риса: мені добре тоді, як сусіду зле. А з таким світоглядом не те, що в Європу йти, а хоча б свого не втратити. 

Багато докоряли опозиції. Може, ми їх не розуміємо, і в них є План. Дай Бог. Але в мене інше питання. Навіть не одне. 1) Де вони були 30 листопада, коли Беркут бив студентів? 2) Чого вони не ночують в палатках з народом? 3) Чого івано-франківські пенсіонери віддають всі свої заощадження, київські смажать картоплю і несуть на Майдан, а опозиціонери не можуть вділити часточку? Депутатська зарплата мала? Чого мільйонер Порошенко, який так світиться на сцені Майдану, не виділить хоч трохи своїх капіталів.

Я не можу назвати себе аполітичною ( як це зробила Марічка Яремчук, підтримавши Партію Регіонів). І я не симпатизую нікому з опозиції. Ну хіба Ляшко, бо в нього прикольні вили, і Кличку,бо в нього сексуальне тіло. Жартую. Я знаю точно, що «кролик, боксер і фашист» не стали героями Майдану. Хоч і дуже старалися. Не стали ним і «самый больной человек Европы» Юлія Тимошенко, і борець з бульдозерами Петро Порошенко, і недавно звільнений екс-міністр Луценко.

Справжніми героями стали зовсім інші люди. Журналіст Мустафа Найєм, який першим скликав людей на Євромайдани. Співачка Руслана, яка днювала і ночувала разом з людьми на Майдані, співала гімн і молилась, якій першій дзвонили побиті Беркутом студенти. Ветерани Афганістану, які рятували студентів від оскаженілого Беркута. Прості кияни приходили на Майдан з хлібом і теплими речами. Знайома журналістка бачила, як киянка купила мітингувальнику нові черевики, коли він мерз під Кабміном. Пенсіонери з Івано-Франківська, Михайло Кравчук та його дружина, пожертвували 10 тисяч гривень на потреби Євромайдану.

Позбувся роботи машиніст київського метро, який розповів пасажирам про штурм Майдану і закликав вийти на протест. Активіст Євромайдану в Харкові отримав ножове поранення, журналістка Тетяна Чорновіл після жорстокого побиття знаходиться в лікарні. Побитий беркутом «за Майдан» Павло Мазуренко помер в київській лікарні. Лікарі записали, що від пневмонії... 

Легендами стали дзвонар з Михайлівського собору Іван Сидор і волонтерка майданівської кухні Ліза Шапошник. Аспірант Київської богословської академії, 24-річний Іван Сидор прокинувся у ніч з 10 на 11 грудня від телефонних дзвінків: його просили бити в усі дзвони. На Євромайдані спецпідрозділи Беркуту пішли проти своїх громадян і почали штурм. «Іван одразу зателефонував наміснику Михайлівського монастиря Агапіту і отримав згоду на набат: до самого ранку він разом з іншими хлопцями, що приєднались, бив у дзвони, закликаючи Київ прокинутись та встояти проти свавілля. Востаннє таке відбувалось 800 років тому, під час захоплення столиці ханом Батиєм»

27-річна Ліза з Донбасу хворіє на ДЦП. В ніч кривавого розгону майдану, 30 листопада, ледве встигла втекти від Беркуту: врятували скляні куполи "Глобусу" та невідомий хлопець, що допоміг вибратися з місця події. Дівчина стала символом самопожертви на Майдану: працювала, аж поки не падала від втоми. Через участь в Євромайдані Лізи зреклися навіть батьки, але вона обіцяє стояти до кінця, бо мріє жити в країні, де цінуватимуть людську особистість. 

Це не всі герої Майдану. Багато з них просто робить свою справу, і не чекає слави і компліментів. На Майдані переважають молоді обличчя, осяяні надією на краще, інтелігентні люди з усвідомленими поглядами на життя. Ці люди стоять за нас з вами – за достойне майбутнє без «покращувачів» і «папєрєдніків». За таке не буде соромно перед нащадками. Швидше за все, ці люди скоро поїдуть додому. Святкувати Різдво з своїми родинами. Вони добилися звільнення з в’язниці всіх активістів, вони домагалися відставки Кабміну, покарання винних в силовому розгоні мирного мітингу і злочинців, які побили Тетяну Чорновіл. Вони не переконали Януковича підписати Асоціацію з ЄС і не зупинили підписання рядку документів з Росією ( за 15 млрд президент продав частину нашої суверенності). Доведеться чекати до 2015 і тримати кулаки, щоб з’явилась достойна альтернатива діючій владі. 

Попри все це, Євромайдан не був марним. Українці показали всьому світу, що вони за мирний супротив, а не криваві методи усунення режиму. Показали Європі, що ми підтримуємо європейські цінності. Показали владі, що їм недовго лишилося, і терпіти вседозволеність ми більше не будемо. І, найголовніше, довели, що Україна разом і єдина. Схід і Захід, Південь і Північ. Міста і села. Донецьк і Львів. Ми всі українці, і всі хочемо жити в багатій країні з щасливими людьми! 

А тоді вже можна й ялинку!

Мирослава Тимінська



Прокоментуйте:

blog comments powered by Disqus