Новини Вихідці з села Михайло Сербенюк. Він завжди житиме у наших серцях!

05
Гру
Михайло Сербенюк. Він завжди житиме у наших серцях! PDF Друк e-mail

serbenyukДо саджавчан надійшла сумна звістка, що сьогодні вранці у Канаді помер Михайло Дмитрович Сербенюк, який народився 1922 року в селі Саджавка. 

Це Він, будучи головою Гуцульського Товариства ім. Юрія Переможця в Канаді, писав у своїх спогадах «Саджавка над Прутом» (журнал «Гуцульщина» №1 за 1985 рік), - «За двадцять років, всупереч польській окупації, Саджавка національно дозріла й завдяки своїм національно-громадським установам, а зокрема УВО й особливо ОУН, досягла високої національної свідомості, а в Надвірнянськім повіті була безконкуренційно найсвідомішим українським селом».

Михайло Сербенюк залишиться в наших серцях і памяті Людиною-патріотом України і рідного краю з великої літери. Не залишався осторонь подій що відбуваються на сході України, регулярно підтримуючи наших воїнів фінансово. Неодноразово допомагав і своєму рідному селу. Зокрема, зробив чималий матеріальний вклад в будівництво нової церкви, збагатив сільську бібліотеку великою кількістю безцінних книг, тощо.

Сьогодні ми щиро сумуємо за Михайлом Дмитровичем, та співчуваємо Його рідним та близьким. Вічна Йому пам'ять!

Про Михайла Сербенюка писав сільський часопис "Саджавка" №3(6) за березень 2011 року у статті "Син краю рідного".
Його принесли лелеки. Так можна сказати про первістка в родині Дмитра і Параски Сербенюків. Михайлик народився 28 березня 1923 року. Передалась йому, напевно, і лелеча доля, бо в подальшому довелося покинути рідну Саджавку, скитатися світами. Потім довгоочікуваний приїзд у рідне село і знову повернення за океан.


У 1929 році Михайлик іде в перший клас Саджавської школи, де навчається до шостого класу, а в сьомий ходить у Іванівці через брак приміщення. З трепетом згадує свою першу вчительку та своїх однокласників. Серед них були: Михайло Сербенюк (двоюрідний брат), Іван та Микола Тороуси, Василь Пеньківський, Володимир Христан, Федір Якуб’як, Василь Андрушко «Клевчик», Іван Півторак «Бігун», Василь Грицюк «Чумак», Яків Мельник «Шувар», Михайло Палійчук «Чуб», Іван Федорчук «Жук», Данило Кухтар «Богун». Це були близькі друзі з шкільної лави, друзі, яких об’єднувала «Просвіта», товариство «Каменярі», драматичний гурток, юнацька ОУН.
Після закінчення школи Михайло Сербенюк поступає на навчання до торговельної школи в місті Коломиї. Саме в цей час батьки розпочинають будівництво нової оселі і потрібна була до помога по господарству, тому Михайло змушений відкласти своє навчання.
Та життя готувало більш радикальні зміни. Наприкінці 1938 року польська влада закриває дві існуючі в селі читальні, закривається «Просвіта». Та справу нищення всього українського довершила радянська влада, що встановилась з вересня 1939 року. Були закриті всі існуючі українські організації та товариства, почалися арешти та гоніння на свідомих людей.
Михайло продовжує працювати на батьківському господарстві. Біда підкралася і до їхнього обійстя. Весною 1941 року за загадкових обставин Михайло втратив батька. Розкрити таємницю смерті йому не вдалося, бо слід вів до застінок НКВС. Хмари згущувалися, життя писало свої сторінки темними кольорами. На зміну червоному окупантові прийшов брунатний. В селі створюються самооборонні кущові відділи (СКВ). Михайло Сербенюк, як член ОУН, відбув ко- роткий військовий вишкіл і був призначений бойовиком СКВ.
28 червня 1944 року Сербенюк потрапляє під мадярську облаву. Тоді всіх затриманих доправили до містечка Делятин. Саме тут він змушений був зголоситися до дивізії «Галичина». Всіх новобранців дивізії забрали на військовий вишкіл, що проходив на перших порах у передмісті Нойгамера. Після кількох місяців вишколу рекрутів переводять у саме місто, де ще після трьохмісячного вишколу новобранцям видають уніформу і відправляють до міста Чатса (Словаччина). Бойовий шлях Михайла Сербенюка у дивізії пролягає через Словаччину, Югославію та Австрію. Так дивізійник Сербенюк опинився під мурами Фельбаху, де дивізія вимушена була здатися англійцям. Сербенюк оми- нув полону бо перейшовши Альпи потрапив до Німеччини. В англійській зоні відшукує український табір біля містечка Галендорф, куди і був прийнятий. Після кількох місяців таборового життя Михайло зголошується до школи, де після підготовки його приймають у третій клас гімназії. Не зупиняючись на досягнутому, Михайло у міжчасі закінчує шоферські курси.
Весною 1947 року Сербенюк виїжджає до Англії, де протягом трьох років працює у фермера. Жив у таборі «Кіргби», такі були умови контракту.
Не полишав Михайло і своєї громадської позиції. Він був активним в організації «Союзу Українців у Великій Британії» осередку «Спілки української молоді», «Братства дивізійників», «ОУН-р».
Сербенюк посідав ключові пости у вищеназваних організаціях. Громадська робота виснажувала, але давала добрі результати. В Англії Сербенюк мав нагоду зустріти і своїх земляків, саджавчан-диві- зійників: Василя Щербатюка, Дмитра Джигринюка, Івана Тороуса, Володимира Христана, Петра Кухтара.
Ще були зустрічі з подружжями Стецьків, президентом УНР у екзилі Левицьким, Іваном Багряним. Прилучився Сербенюк і до Організації Філії «Антибільшовицького блоку народів».
Весною 1954 року Михайло Сербенюк переїздить до Канади в місто Гамільтон. По переїзді на нове місце проживання од- разу долучається до роботи в українських організаціях, що на той час уже діяли. Працює на сталеварному заводі. Ще через чотири роки переїздить на проживання в місто Торонто в пошуках кращої роботи. В цей час він одружується з Ка- териною Дрозд, що родом з міста Барвінкове Харківської області.
В середині 60-х років на постійне місце проживання в Канаду приїхала мати Михайла. Та туга за рідним краєм, за рідною домівкою взяла своє і після двох років проживання на чужині вона повернулася в Саджавку.
Яскравим періодом у громадській роботі Михайла Сербенюка є організація та очолювання Гуцульського товариства ім. Юрія Переможця в м. Торонто. Своєю метою товариство ставило збереження гуцульської культури, традицій та історії, а також видання «Історії Гуцульщини». Згодом на одному з Всегуцульських з’їздів товариства було утворено «Українське світове об’єднання гуцулів діаспори», в якому Сербенюк був заступником голови, аж до його самоліквідації. З січня 1985 року видавався журнал «Гуцульщина».
Вперше після багаторічної розлуки рідний край відвідав Михайло Сербенюк у 1990 році. Життя змінилося, Михайло відчув на всьому відпечаток радянської тоталітарної системи. Для бібліотеки села Саджавки пан Сербенюк подарував більше півтисячі книг та журналів. Серед них: «Літопис УПА» (40 томів), «Історія України» М. Гру- шевського, «Історія Гуцульщини» М. До- машевського, твори Хоткевича, Лепкого, Самчука та багато-багато інших.
Михайло Сербенюк є одним з ініціаторів побудови Греко-Католицької церкви в с. Саджавка. Він збирав у діаспорі кошти для побудови цього храму і храму у м. Надвірні. Перебуваючи у рідному селі, завжди цікавиться історичними, культурними та соціальними проблемами села. Болить душа за виховання сучасної молоді.
Автор: Василь Герей


Прокоментуйте:

blog comments powered by Disqus
 

Використання матеріалів цього сайту можливе тільки з посиланням на джерело.
Використання матеріалів сайту для публікації у друкованих виданнях без письмової згоди засновників сайту забороняється.
Copyright © 2008-2010 Roman Gelembjuk & Yura Ivanochko

Вподобай щоб отримувати
цікаві новини першим!